неділя, 20 листопада 2011 р.

Гріх Адама і смерть

Бог повелів Адамові не їсти з дерева пізнання добра і зла. Диявол пояснив це наївному Адамові, як страх Бога перед конкуренцією, бо, мовляв, якщо людина з'їсть заборонений плід, стане як Бог. Адам зробив свій вибір. Наслідки тривають досі. Налслідком стала смерть. Чому смерть? 

В Божій заповіді не споживати плоду з дерева криється передусім прагнення зберегти гармонію створеного світу. Бог створив світ і "побачив, що воно добре". В щойно сотвореному світі Бог єдиний проглядав сутність усього створеного і єдиний мав уявлення про "добро і зло". Тобто, Він єдиний знав ціну гармонії світу, в якому поселив Адама. Ця гармонія полягала у відсутності абсурду, у чинній і освяченій словами Бога ієрархії: Творець і творіння. Гармонія сущого не передбачає іншого творця - це абсурд, що означає - втрата гармонії, початок хаосу.

Але Адам був створений на "образ і подобу Божу", тобто мав право обирати, чинити свою волю. Сам факт права вибору був потенційною загрозою гармонії, адже хто зна, що Адам забажав би обрати! Тому Бог попередив цю ситуацію настільки, на скільки це не суперечило Божому бажанню дати людині свобідну волю. Він дав заповідь. Не відібрав в Адама право обирати, а попередив його про наслідки. 

Гаразд, але ж Адам перебував у Божій благодаті, в нього не було досвіду зла, смерті. Чому ж тоді "не їж, бо помреш" мало бути для Адама аргументом? Це ж так само, як дитина, котра хоче чогось цікавого, але небезпечного. Чи для неї буде аргументом загроза, досвіду якої вона не має? Тому погроза "помреш!" для Адама цілком могла звучати як для дитини батьківське "но-но-но!" 

І тут відкривається суть Адамового гріха: основним аргументом не їсти з дерева пізнання добра і зла для Адама мав бути не страх смерті. Основним аргументом, чому це не слід було робити, був сам факт, що так повелів Бог! Адама мав стримати не страх смерті, а авторитет Бога. Дитина, яка сухається батьків, робить так не тому, що розуміє жахливі наслідки непослуху ("впадеш", "попечешся!"), а тому, що так каже мама чи тато. І так само, чинячи їм наперекір, чинить це не з бажання зазнати болю чи неприємностей, а просто тому, що їй так хочеться.

Адам, на відміну від маленької дитини, усвідомлював, що робить. Він був при здоровому глузді, володів логічним мисленням, адже буквально перед тим давав імена іншому створінню, тобто, приступив до управління світом. В діалозі з дияволом слово "смерть", яке вживав і Адам, і диявол, навряд чи мало якесь суттєве для Адама значення. Адам знав, що це наслідок переступу заповіді, але в нього ще не було досвіду зла. Тому він так відносно легко зробив свій вибір. Замість того, щоби сказати "я не знаю, що таке "смерть", я не знаю, як то - бути Богом, але я не буду їсти того плоду, бо так сказав Бог", Адам повівся інакше. Тим самим він просто зігнорував авторитет Бога, він засвідчив перед дияволом, що не має достатньо довіри до Нього, що бажання зробити по-своєму в людині перемогло. 

Недовіра до Творця закралася у все суще. І це стало початком краху райської гармонії. Цей перший гріх Адама - недовіра до Творця, став причиною багаточисленних падінь людини в майбутньому. Смерть стала наслідком цього гріха не через Божу відплату. Смерть - це символ руйнування, яке розпочав Адам своїм виходом за межі райської гармонії. Це відсутність миру. Смерть - це єдино можливий вихід з абсурду й протиріччя, яке Адам "запустив" у створеному Богом світі. Це так само, як скажімо, замкнути електричну дугу - тоді спрацьовують запобіжники й вимикається світо. Насправді, смерть - це банальна відсутність раю, того, в якому Бог ходив собі садом в обідню спеку. Ставлення людини до смерті якраз і показує, наскільки ця втрата раю для нас болюча.