Великий Піст - перемога над понтами

Піст - це боротьба із зовнішністю, позірністю, ілюзіями, уявою. Тим, що індуїсти називають "майя", християни - "суєта". Це коли, як весняний сніг із землі, з душі зникає різне пістряве лахміття й оголюється суть. Стає як земля весною - така неприглядна, холодна, занедбана, незахищена. Сніг захищав землю, позірність - душу. А тепер вона зникає. Втім, цей захист був уявний. Це ми думаємо, що те, як ми себе подаємо Богові й світу, нас захистить й оправдає. Піст - це не понти без м'яса. І не кидання під час освячення пасок у кошик для ув'язнених чи бомжів кількох яєць. І не давання "на службу". І не відсутність музики. Піст - це долання логіки "цього світу". Логіка цього світу - це понти. Напевно, коли диявол спокушав Христа, воно називалося якось по-іншому. "Якщо Ти Син Божий, скажи тому каменеві, щоби став хлібом". Він не сказав. "Ти крутий? Ангели тобі служать? Ану кинься зі скелі, хай вони Тебе рятують!" Христос не повівся. "Ага, непонтовий ти пацан! То я тобі допоможу! Бачиш внизу - всі навороти світу? Багатство, слава, перші сторінки журналів, телебачення. Все твоє. Тільки поклонися мені". Христос не поклонився і прогнав спокусника. І далі щораз більше завдавав ударів логіці цьго світу. Останній удар - в її серце. Він віддав Себе на зневагу. Потім - на смерть. А потім - воскрес. І скасував логіку. Будь-яку. Приніс любов.