Тиша

"Він же встав, наказав бурі й хвилям, і вони вщухнули, і тиша настала!" (Лк.8,24)

Проста річ - тиша. Але як тяжко її здобути! Мабуть тому, що суєта і мир по-різному діють в душі. Суєта приходить як злодій, сама краде сили, змушує нас журитися, хотіти, чогось шукати, не знаходити собі місця. Ми самі добровільно віддаємо їй себе по крихті. Бо завжди нам чогось треба, бо завжди чимось незадоволені. А мир діє інакше. Тиша не приходить наче злодій. Тишу треба здобути. Інколи - тяжкою працею, духовною дисципліною. Тиша приходить, коли я зачиняюся в "комірчині душі". Часто для цього потрібна сила волі - сісти, відкинути всі помисли, бажання. Але тиша сама по собі нічого не дає. Коли апостоли під час бурі сиділи в човні, тишу їм приніс Христос. Вони перебували не просто в тиші, а в Його присутності. Вони чули не завивання вітру, а Його голос: "Не бійтеся!" Треба йти не до зовнішньої тиші, яка по-іншому називається "комфортом". Є тиша внутрішня - та, яка діє в серці навіть посеред розбурханих хвиль. Але її треба здобути зусиллями.